Впродовж багатьох століть історичного існування Бобриця не мала свого храму, своєї святині. В різні часи православні жителі села були прихожанами Свято-Миколаївської церкви сусіднього села Забір’я.

Є водночас свідчення, що десь наприкінці ХІХ ст. у Бобриці було збудовано невеличку цвинтарну капличку, котра, очевидно, слугувала місцем відспівування померлих. Побудова каплиці спонукала бобричан до відкриття у селі й парафіяльної школи, що з’явилася тут у 1886 році стараннями настоятеля Забірської парафії. Перед Першою світовою війною у цій школі навчалося 48 дітей.

На початку ХХ ст., з приходом радянської влади, коли закривалися храми й було порушено парафіяльні структури, жителі Бобриці молилися і відбували релігійні потреби в різних місцях. Хто в Києві, хто в сусідніх селах, де збереглися ще не закриті і не поруйновані храми. Деякий час православні нашого села відвідували Микільську церкву у сусідній Луці, приймали там таїнства хрещення та вінчання.

Але луківську церкву знищили в роки Великої Вітчизняної війні, тож місцевий люд на тривалий час був позбавлений духовної їжі і спілкування з Богом. Проте віру в Бога і людські поривання до неба не так легко було витравити з людських душ.

Цікаво, що навіть не маючи власного храму, жителі Бобриці святкували храмове свято – Покрову Пресвятої Богородиці (14 жовтня). Цей дивний, ніби нічим не вмотивований вибір згодом став справді доленосним в історії села і визначив духовний розвиток його прийдешніх поколінь.

Тож, коли наприкінці 1997 року було зареєстровано православну релігійну громаду села Бобриця, сумнівів щодо її назви не залишалося – вона стала Покровською.

Покрова – давнє українське свято, котре сягає своїм корінням княжих часів. Воно уособлює собою материнське заступництво і опіку Цариці Небесної Пресвятої Богородиці над нашим багатостраждальним народом. Перебуваючи в постійній загрозі чужинницьких нападів, з відчуттям небезпеки, люди шукали собі захисту під Покровом Божої Матері. Віддали себе під Покров Богородиці й бобричани, і підняла свій світосяйний образ Мати Божа над нашим селом, почалось його духовне відродження.

Все потрібно було починати практично з нуля. Сільська рада виділила в місцевому будинку культури невелику кімнату, в якій облаштували імпровізований храм. Поряд з цим маленьким храмом, так би мовити, під одною стріхою, містилися фельдшерсько-акушерський пункт і початкова школа. Тому, жартуючи, люди казали, що це духовно-оздоровчий комплекс, місце, де можна полікувати душу й тіло.

Аби облаштувати навіть цей невеличний храм, доводилося збирати все крупинками. Люди приносили й віддавали до храму родинні ікони, рушники. Києво-Печерська лавра пожертвувала позолочену чашу для Святого Причастя, напрестольне Євангеліє, комплект священничого одягу та інші речі необхідні для відправлення богослужінь. Перше богослужіння в селі відбулося на Різдво Христове 1998 року.

Далі громада вирішила будувати новий храм. З цією метою сільською радою було виділено в центрі села землю. У 1999 році місце будівництва посвятили, встановивши там дерев’яний хрест.

Київському національному університету архітектури і будівництва було доручено розробити архітектурний проект. Храм запроектували в стилі козацького бароко, з легкими ажурними банями та великими модерновими вікнами. Головний архітектор – Г.Д.Яблонська.

Будівельні роботи розпочали у 2001 році, виконували їх київське будівельне товариство «Добробут». Будівництво храму потребувало значних фінансових витрат. До залучення коштів на будівництво активно включилася сільська рада, місцеві підприємці, прості жителі села.

Вже через два роки храм засяяв неповторною, небесною красою. 21 листопада 2003 року сталася непересічна й вікопомна подія в історії нашого села та його жителів. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир освятив новозбудований храм. З того часу він широко відчинив свої двері для всіх  віруючих бобричан, що приходять поєднатися душею з Богом, знайти мир і втамувати духовну спрагу.

У 2004 році закінчено будівництво дзвіниці, на якій помістили дзвони, виготовлені київською фірмою “Благовіст”. У 2005 році завершено будівництво парафіяльного будинку. Для дітей працює недільна школа, де вони знайомляться з основами православної віри, співу, прокладають свою дорогу до храму.

У 2008 році житель нашого села , народний художник України Володимир Слєпченко, оздобив внутрішні інтер’єри храму шістьма величними панно.

Святині храму