Menu
Menu
Menu
Село Бобрица знаходится в Бучанському (раніше — Києво-Святошинський) районі Київської області, в 20 км від Києва.
Назва села походить від слова «бобер», адже у річках поблизу були дуже великі популяції бобрів. Одна з річок в цих містах також називалася Бобриця (стара назва цієї річки — Св’ятець).
Перші відомості про село Бобриця датуються Х-ХІ століттям. Тоді це місце належало полякам і було частиною Київської Русі. Саме тут, уздовж річок Віта та Бобриця проходила найвідоміша та найзагадковіша лінія оборони київської землі — Змієві вали. Частина одного з них досі збереглася недалеко від села. Історики пишуть, що вали були побудовані ще у V ст. н.е для захисту низки поселень.
Офіційною датою заснування села як адміністративної одиниці «слобода Бобриця» вважають 1648 рік. Тоді його жителями були втікачі з Речі Посполитої, а також козацько-гайдамацькі загони-опришки. В ту пору ці землі належали Київському Золотоверхому Михайлівському монастирі, що було підтверджено універсалом гетьмана Мазепы 20 серпня 1699 року.
Пращури бобричан не знали панщини, адже в ті часи Приірпіння було краєм вільних козаків. Над Ірпенем сформувалися Білогородська, Боярська, Мотовилівська, Борщагівська, Гостомельська, Макарівська, Привальська та Ясногородська сотні.
У 1886 році в Бобриці з’явилася перша церковно-парафіяльна школа, що стало можливим завдяки Забірській парафії та старанням настоятеля із села Забір’я — священика Сергія Чулаєвського. Миряни з ентузіазмом взялися забезпечувати школу всім необхідним, в ній вже навчалося 34 хлопчики та одна дівчинка.
Бобрицька сільська управа була виборною та вирішувала питання утримання доріг, навчання, земельні питання та забезпечення війська.
Бойовий козацький дух завжди був притаманний жителям Бобриці. В архівах села збереглися відомості про мешканців, які брали участь у російсько-японській та першій світовій війнах. Всі, хто повертався з війни, отримували від сільської управи землю, кошти на заведення господарства та інші пільги. Хутір Ковбасин поблизу Бобриці був повністю заселений учасниками бойових дій у Карпатах. Під час Другої світової війни у 1942-му році мешканець села Нечипір Тищенко врятував його мешканців від розстрілу.
У Бобриці мешкали поет Петро Король, Лідія Лабунець — двократна олімпійська чемпіонка, багаторазова чемпіонка України та багатьох іжнародних турнірів, міжнародний майстер спорту зі спортивної гімнастики.
На кладовищі села Бобриця похований воротар київської хокейної команди «Сокіл» та збірної СРСР Юрій Шундров.
Детальніше про історію села ви зможете дізнатися, відвідавши музей етносу та історії села Бобриця, а також із книжок Миколи Ковальчука: «Безсмертна частка України — маленька Бобриця моя» та «Роде мій красний», — обидві про історію Бобриці.
В селі Бобриця відкрита садиба-галерея сучасного українського художника Володимира Слєпченко, народного художника України члена Національного союзу художників України, професора, академіка.
На кордоні села є два великих озера — Добре та Казкове.
День Бобриці — 14 жовтня.
Назва села походить від слова «бобер», оскільки від річки поблизу були дуже великі популяції бобрів. Одна з річок в цих містах також називалася Бобриця (стара назва цієї річки — Св’ятець).